Інколи доводиться чути, що переслідування, тюрми для людей науки канули в Лету разом з інквізицією, полюванням на відьм і іншими атрибутами середньовіччя. Але біологу Миколі Івановичу Вавилову довелось "згоріти на вогнищі" за свої наукові переконання в ХХ столітті, столітті торжества науки.

    Вавилов - фундатор учення про імунітет рослин перед інфекційними захворюваннями, продовжувач загального вчення про імунітет, розвинутого Мечніковим. У 1920 році він сформулював закон гомологічних рядів у спадкових змінах.


    В 20-ті і на початку 30-тих років ХХ ст. Вавилов здійснив безліч експедицій. Він відвідав більш ніж 50 країн, а зі всіх шести континентів не був тільки в Австралії і Антарктиді. З усіх кінців світу Вавилов посилав на батьківщину посилки з насінням і плодами. Вирощені з них рослини послужили основою для створення нових сортів культурних рослин. Далекі експедиції Вавилова несподівано обірвалися в середині 30-х років з волі Сталіна. Сталіним було сказано приблизно наступне: закордонні пошукові експедиції ботаніків нікому не потрібні; думати потрібно не про подібні нісенітниці, а про урожай.

    Підсумком експедицій Вавилова стало одне із головних відкриттів ученого - встановлення основних географічних центрів походження культурних рослин. Ці центри одночасно є центрами древніх цивілізацій. "Культура поля завжди йде поруч з загальнолюдською культурою", - вважав Вавилов.

    6 серпня 1940 року, під час експедиції в Україну, Вавилов був заарештований. Сталося це з подачі Лисенка, малоосвіченого псевдовченого, противника генетики, який навішуючи на своїх опонентів політичні ярлики, намагався знищити вавиловську наукову школу.

    26 січня 1943 року, у віці 55 років Вавилов помер в тюремній лікарні від виснаження. Таким був трагічний парадокс долі Вавилова - учений, що відкрив нові сорти культурних рослин и тим самим дав країні мільйони тон зерна, помер у тюрмі від голоду.